Загальна інформація

Працевлаштування іноземців відбувається згідно з засадами, дійсними в Польщі і такими, що виникають з міжнародних договорів.

Основні положення, що стосуються виконання роботи іноземцями на території Польщі, визначає Закон від 20 квітня 2004 року «Про промоцію працевлаштування та інституції ринку праці» (ustawa z 20 kwietnia 2004 r. o promocji zatrudnienia i instytucjach rynku pracy), який передбачає наступні форми виконання робіт іноземцями:

Працевлаштування	тобто виконання рабіт на основі: Трудових відносин Службових відносин, Договору про надомну работу.
Виконання іншої оплачуваної роботи	тобто виконання рабіт або надання послуг на основі цивільно-правових договорів, передбачених Цивільним кодексом  (ЦК), наприклад, договір-\доручення, договір підряду, агентський договір.
Виконання обов'язків в органах правління юридичних осіб	внесених у реєстр підприємців на основі положень про Національний судовий реєстр або які є частиною організації, тобто на основі менеджерського контракту.

Що таке трудові відносини?

Найважливішою, з погляду іноземця, підставою для виникнення трудових відносин, є трудовий договір, регульований Трудовим кодексом (ТК) та окремими положеннями.

Підставою для виникнення трудових відносин може бути також кооперативний трудовий договір, регульований Законом «Про кооперативи», укладений поміж трудовим кооперативом та працівником як її членом. Існують також позадоговірні підстави, тобто призначення, установлення або вибір. Трудові відносини виникають таким способом лише в випадках, передбачених окремими положеннями, і стосуються, зокрема, державних службовців, наприклад, прокурорів, суддів, осіб на державній службі (наприклад, в армії), членів правління органів місцевого самоврядування.

Що таке цивільно-правові договори?

Працевлаштуванню на основі цивільно-правових договорів іноді віддають перевагу працедавці, задля зменшення витрат на персонал та звільнення працедавця від багатьох затяжних формальностей.
Працедавець, який влаштує працівника на роботу на основі цивільно-правових договорів, не мусить дотримувати значної більшості обов'язків, які виникають з Трудового кодексу . Відповідне застосування положень ТК стосується лише випадків, пов'язаних з забезпеченням безпеки та гігієни праці, але тільки в межах, установлених працедавцем. Також працівники не зобов'язані дотримувати Трудового кодексу, обираючи такий тип договору.

У цивільно-правових договорах сторони, зазвичай, встановлюють коротший період для його розірвання, ніж у випадку осіб, які уклали трудовий договір, або зовсім не передбачають випадків, у яких можливим буде їх розірвання. Вони не зобов'язані це робити, тому що положення ТК передбачають декілька ситуацій, які дають право на такий крок. Існує також можливість розірвати договір без названня причини закінчення праці.
Особа, яка виконує роботу за цивільно-правовим договором, може відстоювати свої права в суді, який розглядає справи з питань цивільного права, а не — як у випадку з трудовим договором – у суді з питань трудових спорів (за винятком позовів про встановлення наявності трудових відносин). У таких випадках розгляд буває набагато складнішим, а позивач несе судові витрати, якщо він, за його заявою, не буде від них звільнений. Контроль над роботою, виконуваною на основі цивільно-правових договорів також не є обов'язком Державної інспекції праці.